Один із найвидатніших лікарів минулого століття, а також православний ієрарх та нині прославлений Церквою святий священносповідник Лука, архієпископ Кримський, радив: «Пийте святу воду якнайчастіше. Це найкращі та найефективніші ліки. Це говорю не тільки як священник, а й як лікар, спираючись на свій досвід у медицині.» І дійсно, є чимало історій про те, як, вживаючи святу волу з вірою, люди отримували зцілення або полегшення у своїх хворобах, відчуття благодатної підтримки у духовній боротьбі. Є також і свідчення про те, що, до прикладу, богоявленська вода може не псуватися протягом десятків років. Разом із тим є і достатньо скептиків, які, хоча і вірять в Бога, але мають сумніви щодо самої доцільності освячення води. А й справді – хіба Господь не може давати Свою благодать людині безпосередньо,  а не через воду? Відповідь на це питання дамо одразу – може. Втім, у Церкві прийнято освячувати воду теж не просто так.

ЧОМУ В ЦЕРКВІ ОСВЯЧУЮТЬ ВОДУ?

На те, що через воду може діяти сугуба благодать Божа, вказує найперше той факт, що саме ця речовина є матерією таїнства Хрещення, через яке усі люди стають новим творінням у Христі та приєднуються до Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви. «Хто не народився від води і Духа, не може увійти до Божого Царства» (Ін.3:5), - говорив Сам Спаситель.

Про приклади зцілення благодаттю Божою у воді розповідає нам Святе Письмо як Старого, так і Нового Завіту. Зокрема, у Четвертій книзі царств ми читаємо історію про сирійського воєначальника Неємана, котрий зцілився від прокази, омившись за вказівкою пророка Єлисея сім разів у річці Йордан (4 Цар.5:1-19). В Євангелії від Іоанна містяться відомості про чудодійну купальню Вифезда (див.Ін.5:1-16). У деяких випадках Господь Іісус Христос повелівав омиватися у воді хворим, яких Він зцілював (напр.Ін.9:1-7).

Вода як речовина, є основою будь-якого життя. Вона живить, омиває, очищає, слугує засобом для зцілення (речовиною для виготовлення ліків). Таким є Божий задум про цей елемент творіння. Окрім того, сама по собі вода є символом благодаті Святого Духа (Ін.7:14). Тому і не дивно, що у Церкві, яка живе і керується Духом Святим, існує благочестивий звичай освячувати воду.

Власне, сенс освячення і вживання святої води вірянами полягає у тому, що всі ми, вірячи в Бога, як у Благого Творця, Котрий не створив нічого поганого, використовуємо Його творіння не лише задля задовільнення своїх земних потреб, а й сподіваючись, що благодать Божа, яка наповнює собою усе творіння, наситить людину і духовно.

 Уважний читач тут може поставити одразу ж запитання: якщо благодать наповнює собою усе творіння, то навіщо ж над водою звершувати чин освячення? Відповідаючи на це питання, необхідно одразу ж зауважити, що, крім реальної присутності благодаті Божої у творінні, цей світ носить на собі і рани гріховного пошкодження: «…гріх увійшов у світ, а з гріхом і смерть…» (Рим.5:12). Зрештою, у Святому Письмі ми знаходимо і такі місця, де вода є символом не життя, а смерті. Варто згадати хоча б історію Всесвітнього потопу. Звершуючи ж водосвяття Церква Христова по суті вимолює у Творця, щоб Він очистив цю воду, повернув їй першу святість і щоб через неї Божа благодать відганяла усяку нечистоту, гріховне пошкодження і всіх духів злоби від тих місць, де буде нею покроплено, а також від тих людей, які вживатимуть цю воду з вірою і надією на Єдиного Життєдавця.

Отож, відповідаючи на запитання про те, навіщо віруючим людям свята вода, зауважимо, що ця святиня є одним із засобів долучення християн до благодаті Божої. Окрім того, в низці випадків свята вода є невід’ємним богослужбовим елементом: її використовують для освячення храмів та всіх предметів, що вживаються у богослужінні, при освяченні житлових будинків, споруд, будь-якого побутового предмета тощо.

ЧИ МОЖНА МИРЯНИНУ КРОПИТИ СВЯТОЮ ВОДОЮ СВІЙ ДІМ ТА РЕЧІ? ЧИ ДОПУСТИМО КРОПИТИ НЕЧИСТІ МІСЦЯ?

Найперше, звернімо увагу на те, що хоча мирянин не може самостійно освячувати щось (наприклад дім, адже це прерогатива священника). Втім покропити святою водою свій будинок або речі йому можна самому. Цілком допустимо, а іноді навіть і варто окропити святою водою для огородження від усякого зла весь свій будинок – в тому числі навіть і туалет та, якщо є, підвал чи погріб.

ЧИ МОЖНА ПИТИ СВЯТУ ВОДУ НЕ НАТЩЕ?

За традицією святу воду вживають натщесерце вранці, що цілком зрозуміло: насамперед людина споживає святиню, а потім вже приступає до звичайної їжі. Разом із тим у Типіконі сказано, що нерозумно утримуватися від святої води через вживання їжі: «Нехай буде відомо всім про святу воду: ті, хто відлучає себе від святої води з тієї причини, що вже скуштували їжу, не добре творять, бо благодать Божа дана на освячення світу і всього творіння. Так само й кропимо нею всюди: і в усяких нечистих місцях, і навіть під нашими ногами. І де ж розум у тих, хто не п’є її через їжу». Тобто Церква не забороняє пити святу воду, навіть хрещенську воду у будь-який час і докоряє тим, хто вважає, що пити святу воду не натще не можна.

ДЕ ЗБЕРІГАТИ СВЯТУ ВОДУ?  

Для зберігання святої води підійде будь-яка чиста посудина. Нема правил про форму та матеріал посудини для святині. Також цілком допустимо зняти етикетки (наклейки) з пляшки, що раніше містила напої та чисту воду, та використати її для зберігання святині. Зазвичай святу воду зберігають біля ікон, щоб не забувати про її використання після молитви.

СВЯТА ВОДА ПРОТИ ПИЯЦТВА

Протягом усього дня за бажання вживати алкоголь стражденному рекомендується випивати потрохи святої води, з молитвою. Один священник розповідав такий випадок: Згадав курйозну історію про одного свого парафіянина – колишнього п’яницю. Зустрічаю його у храмі з купою пластикових пляшок для води. Усміхається: «Отче, я вже пів року не п’ю». Я: «І як це вам вдається?» - «Я виконую, отче, вашу пораду. Ви мені сказали, що якщо нема сил, як тягне випити, треба помолитися і випити святої води. Ось я так і роблю. Захочеться горілки – я стаканчик святої води. Ще захочеться, я знову стаканчик чи два. Так стаканів дев’ять вип’ю – і в мене зникає бажання пити горілку».

БОГОЯВЛЕНСЬКА ВОДА

Різниця між цими двома чинами освячення води полягає найперше у тому, що мале водосвяття звершують протягом цілого року, а велике відбувається лише двічі на рік – у сам день Богоявлення, а також напередодні, у навечір’я Богоявлення (Хрещенський святвечір). Приладу, який був би здатний у відсотках святості відрізнити Хрещенську воду від святої, не існує. Втім, оскільки Богоявленська (хрещенська) вода освячується великим чином і лише двічі на рік, вона виділяється і вважається відокремленою та не прирівнюється до звичайної святої води. Але нема жодних параметрів, за якими можна було б визначити, чим хрещенська вода краща за святу, в чому відмінності. Це така сама свята вода, тільки вона приурочена до конкретного свята.

МОЛИТВА НА ВЖИВАННЯ СВЯТОЇ ВОДИ

Існує благочестива традиція, відповідно до якої віруючі люди щоранку після читання ранкових молитов п’ють святу воду та споживають частку просфори. Перед споживанням святині прийнято читати таку молитву:

Господи Боже мой, да будет дар Твой святый: просфора и святая Твоя вода во оставление грехов моих, в просвещение ума моего, во укрепление душевных и телесных сил моих, во здравие души и тела моего, в покорение страстей и немощей моих по безпредельному милосердию Твоему, молитвами Пречистыя Твоея Матери и всех святых Твоих. Аминь.

15 лютого за новим стилем православні віряни в Україні відзначають свято Стрітення Господнього.

Однією із найяскравіших богослужбових особливостей свята Стрітення є звичай освячувати перед Літургією свічки. Такий звичай прийшов до Православної Церкви у ХVII столітті, коли святитель Петро Могила, митрополит Київський, підготував свій Требник. Власне, походить ця традиція з Заходу, у Римській Церкві існував чин ходи із запаленими світильниками. Цими ходами Церква свого часу намагалася відвернути жителів Рима від традиційних язичницьких свят. У Православ’ї чин освячення свічок відбувається на знак того, що Христос є істинне Світло, Яке просвітило увесь світ («Світлом на просвітлення язичників» іменував Господа праведний Симеон). Принесенні додому цього дня стрітенські свічки запалюють під час молитви.

Деяких людей може бентежити традиція освячення води, свічок, інших матеріальних речей. Щоб розвіяти усі сумніви, тут слід згадати, що Божественна благодать може діяти і через матерію (зауважмо, матерія-це не щось погане ,а те, що створив Бог, а все Боже творіння є дуже добрим (див. Бут. 1:31)). Так, до прикладу, Господь дарував людям зцілення і визволення від нечистих духів через дотик до одежі апостола Павла (див. Діян. 19: 11).

Зрештою, такі речі в домі християнина, як стрітенська свічка, освячена верба або букет запашного зілля, який святять в день пам’яті мучеників Маккавеїв, є видимим нагадуванням присутності невидимої Божої благодаті, яка є в нашому житті і водночас до якої ми повинні прагнути. Звичайно, не можна забувати, що Джерелом нашого освячення є Сам Христос і освячує Він нас найперше кожної Літургії, коли ми зі страхом Божим і вірою живимося Його Пречистим Тілом і Кров’ю.

НИНІ ВІДПУСКАЄШ РАБА ТВОГО, ВЛАДИКО!

У перекладі з церковнослов’янської слово «срєтєніє» означає «зустріч». Яка ж зустріч відбулася цього дня і чому цю подію урочисто відзначає вся Христова Церква? Яким є богословський зміст цього свята? З чим пов’язана традиція освячення свічок цього дня і для чого взагалі Церква освячує воду, свічки та інші речі?

 ПОДІЇ СВЯТА СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЬОГО

У день Стрітення Господнього ми згадуємо події, описані в Євангелії від Луки. Стрітення відбулося через 40 днів після Різдва Христового.

В іудеїв того часу було дві традиції, пов’язаних з народженням в сім’ї дитини. По-перше, жінка після пологів не могла з’являтися в Єрусалимському храмі сорок днів (а якщо народилася дівчинка – то і всі вісімдесят). Як тільки термін закінчувався, мати повинна була принести в Храм очистительну жертву. У неї входили однорічне ягня і голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили голубку, виходило дві горлиці або два пташеняти голубиних.

По-друге, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим до Храму – для обряду посвячення Богу. Це була не просто традиція, а закон Мойсеїв: його іудеї встановили в пам’ять виходу євреїв з Єгипту – визволення від чотиривікового рабства.

І ось, Марія і Йосиф прибули з Віфлеєма в столицю Ізраїлю Єрусалим. З сорокаденним Богонемовлям на руках вони ступили на поріг храму. Сім’я жила небагато, тому очистительною  жертвою Богородиці стали два голуби. Пречиста Діва вирішила принести жертву із смирення і поваги перед іудейським законом, незважаючи на те, що Іісус з’явився на світ в результаті непорочного зачаття.

Після здійснення обряду Святе Сімейство вже прямувало до виходу з храму, але тут до них підійшов дуже старий чоловік, мабуть, найстаріша людина в Єрусалимі. Його звали Симеон. Він узяв Немовля на руки і радісно вигукнув: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля».

За переказами, на момент зустрічі з Христом Симеону було більше 300 років. Він був шанованою людиною, одним із сімдесяти двох вчених, яким доручили здійснити переклад Святого Письма з єврейської на грецьку. Септуагінта (переклад сімдесяти) була підготовлена на прохання єгипетського царя Птолемея ІІ Філадельфа (285-247 до Р.Х.)

Цього дня старець Симеон з’явився в храмі невипадково – Святий Дух привів його. Багато років тому він здійснював переклад книги пророка Ісаї і побачив загадкові слова: «Ось, Діва в утробі зачне, і родить Сина». Як діва, тобто незаймана, може народити? Вчений засумнівався і хотів виправити «Діва» на «Жінка». Але йому з’явився Ангел і не просто заборонив змінювати слово, а сказав, що Симеон не помре, поки особисто не переконається, що пророцтво істинно. Про це пише євангеліст Лука: «Він був муж праведний та побожний, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому. Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерті, допоки не побачить Христа Господнього» (Лк. 2:25-26).

І ось, цей день настав. Здійснилося те, чого учений муж чекав все своє непосильно довге життя. Симеон узяв на руки Немовля, народжене від Діви, - а значить, пророцтво Ангела виповнилося. Старець міг спокійно померти. «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…» Церква назвала його Симеоном Богоприїмцем і прославила як святого.

Прийнявши з рук Пречистої Діви Немовля, старець Симеон звернувся і до Неї зі словами: «Ось, лежить Цей на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, - і Тобі Самій меч пройде душу, - щоб відкрились помисли багатьох сердець» (Лк.2: 34-35).

Що за меч простромить серце Богородиці? Це було пророцтвом про Розп’яття, яке чекало Її Сина. Адже цвяхи і спис, від яких прийняв смерть Спаситель, пройшли нестерпним болем і через Її материнське серце.

У день Стрітення в Єрусалимському храмі відбулася ще одна зустріч. До Богоматері підійшла 84-річна вдова, «дочка Фануїлова». Городяни називали її Анною - пророчицею за натхненні промови про Бога. Вона багато років жила і працювала при храмі, як пише євангеліст Лука, «постом і молитвою служачи Богові день і ніч» (Лк. 2:37-38).

Анна-пророчиця вклонилася новонародженому Христу і вийшла з храму, несучи городянам звістку про пришестя Месії, Спасителя Ізраїля. А Святе Сімейство повернулося в Назарет, адже виконало все, що за повідував закон Мойсея.

БОГОСЛОВСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ

У Зустрічі (Стрітенні) Богонемовля з праведним Симеоном Богоприїмцем символічно вбачається зустріч двох епох: старозавітної та новозавітної. Єпископ Феофан Затворник писав: «В особі Симеона весь Старий Завіт, невикуплене людство, з миром відходить у вічність, поступаючись місцем християнству…»

Також звернімо увагу, що у день Стрітення Христос на виконання закону був «присвячений» Богу як первісток (за людським єством). А тому це свято нагадує нам, що і всі ми, викуплені через страждання і смерть Спасителя, повинні присвячувати себе Богу.

«Хто доторкнеться до мертвечини будь-якої людини, буде нечистим сім днів»; (Числ.19:11); «Хто доторкнеться у відкритому полі до вбитого мечем, чи до померлого, або до людських кісток чи до гробу, сім днів буде нечистим» (Числ.19:16); «Нехай він (священник) не наближається до мертвої людини, аби не осквернитися…» (Єз.44:25). Ось такі біблійні цитати іноді закидають представники протестантських деномінацій у сторону Православної Церкви, критикуючи традицію вшанування молей святих угодників. Дійсно, вшанування тіл, хоч і святих, може викликати певне здивування або навіть і бентежити іноді і самих православних віруючих – невже Господь навчав шанувати мощі, в Євангелії такого немає…

Чому ж попри біблійне застереження навіть стосовно дотиків до тіл померлих у Православ’ї вшановують мощі? Звідки пішла ця традиція? Чи не суперечить це волі Божій? Спробуємо відповісти на всі ці відповіді по порядку.

Найперше що слід зауважити – це те, що припис стосовно осквернення від дотику до тіл померлих відноситься до Старого Завіту. Старий Завіт для всієї історії спасіння людства має педагогічне значення. «Закон був нашим вихователем до Христа, щоб нам оправдатися вірою. Коли ж прийшла віра, то ми вже не під вихователем» (Гал.5:24-25), - говорить апостол Павло, маючи на увазі під словом «Закон» власне закон Старозавітній, а під пришестям віри – настання часу Нового Завіту. Ціла низка приписів Старозавітного закону мала значення виключно педагогічне, відноситься сюди, відповідно, і припис про те, що той, хто доторкається до трупів, є нечистим (оскверненим) і потребує очищення. Так само, до речі, і припис не їсти м’яса деяких «нечистих» тварин має лише тимчасовий характер. Тут слід сказати, що і самі поняття «скверни» і «нечистоти» мають виключно педагогічне значення.

В чому полягала ця Старозавітна педагогіка або виховання? С права у тому, що майже вся історія Старого Завіту – це історія людства, що живе у світі, де панує гріх. «Як через одну людину (Адама) гріх увійшов у світ, а з гріхом і смерть, так у всіх людей увійшла смерть, тому що всі згрішили» (Рим. 5:12). Гріх і смерть – поняття взаємопов’язані, адже смерть є нічим іншим, як наслідком гріха. Коли давні євреї дивилися на тіла померлих, вони, як і всі люди, вільно або невільно згадували, що  смерть рано чи пізно наступить і для них, і їхні тіла також будуть сприйматися як те, що сквернить. А причиною такого трагічного стану речей у цьому світі є гріх, який живе у кожній людині. Таким чином біблійні вказівки на те, що тіла мертвих сквернять тих,  хто до них торкнеться, повинна була служити нагадуванням про те, що причина цієї скверни є всередині кожної людини, адже всі є грішними. І це усвідомлення повинно було наштовхувати людей на очікування Месії – Того, Хто звільнить людство від влади гріха.

 Коли ж у світ прийшов Цей Месія і Своєю Кров’ю уклав Новий Завіт, знищивши владу гріха, саме поняття смерті набуло нового значення для людства. Після Воскресіння Господа і Спасителя нашого Іісуса Христа смерть більше не повинна сприйматися, як печальний фінал кожного, хто народжується в цьому світі. Смерть відтепер це лише сон, тимчасова розлука душі та тіла. Смерть хоч і досі нагадує про те, що усі ми є грішними, втім християни, дивлячись на своїх спочилих знають, що наступить День, коли усі ті, хто помер у вірі, воскреснуть, а їхні тіла відновляться і будуть преображені Славою Божою. «Дехто скаже: Як же мертві встануть? В якому тілі прийдуть? (1 Кор.15, 35),  - говорить апостол Павло про тих, хто сумнівається у цьому і одразу дає відповідь: «Нерозумний! Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре. І те, що ти сієш, то не майбутнє тіло сієш, а тільки зерно, яке прийдеться – пшениці чи чогось іншого. А Бог дає йому тіло, яке забажає: кожному насінню – власне тіло. (…) Так само й воскресіння мертвих: сіється в тлінні, встає в нетлінні; сіється в неславі, встає в славі; сіється в немочі, встає в силі; сіється тіло душевне, встає тіло духовне» (1 Кор.15:36-38,42-44). Отже, живучи в часи Нового Завіту, християни уже мають інше сприйняття тіл померлих, особливо ж якщо мова йде про тіла святих: тіла їхні є не чимось скверним, а тим, що призначене для воскресіння, преображення та життя у вічності.

До речі, важливим для всіх християн пам’ятати, що і їхні власні тіла є справжніми святинями, адже у всіх нас живе Дух Святий:

«Хіба ви не знаєте, що ваші тіла – це храм Святого Духа, Який є у вас і Якого ви маєте від Бога, і що ви не належите самим собі? Адже ви викуплені за ціну. Тому прославляйте Бога у вашому тілі (та у вашому дусі, які належать Богові)» (1 Кор.6:19-20).

Пояснивши відмінність ставлення до тіл у Старому та Новому Завітах тепер відповімо на питання, чи є зрештою у Євангелії чи іншій Новозавітній книзі вчення про те, що потрібно вшановувати мощі? Безпосередньо такого вчення у Святому Письмі Нового Завіту немає. Натомість, слід розуміти, що сама Церква учить вшановувати мощі святих. А що таке Церква? А Церква є Тілом Христовим, «повнотою Того, Хто наповнює все в усьому» (Еф.1:23). Той, Хто наповнює усе в усьому, і Хто у повноті є присутнім у Церкві, - це Святий Дух, Який зійшов на учнів Христа у День П’ятидесятниці, завдяки чому була створена Христова Церква. Про дію Духа Святого у Церкві говорить Сам Господь Іісус Христос так: «Коли ж прийде Він, Дух Істини, то поведе вас до повної істини» (Ін.16:13).

Саме Дух Святий керує Церквою та є Джерелом усього вчення, яке є безумовною істиною. І Святе Письмо, і Літургія, і церковна ієрархія є наслідком дії Духа Святого. Звичайно ж і шанування святих молей є теж богонатхненною практикою, яка має церковний авторитет. Чи можуть протестанти, які належать до деномінацій, що виникли не раніше ХVI ст., піддавати сумніву авторитет Церкви, яка непохитно існує з І ст. і заснована апостолами на твердому камені – на Самому Господі Іісусі Христі, Який дав обітницю того, що цю Церкву «брами аду не переможуть» (Мф.16:18).

Окрім того, підставу для шанування мощів святих ми бачимо вже навіть у Старому Завіті, наприклад, Четвертій книзі Царств міститься історія про воскресіння мерця після дотику його до кісток пророка Єлисея (4 Цар.13:21).

Щодо історичного аспекту вшанування святих мощей, то слід зауважити, що вшанували їх уже перші християни, які потерпали від гонінь. Письменник латинської Церкви Пруденцій доносить до нас таке історичне свідчення: « Віруючі збирають попіл від спалених святих тіл мучеників, і обмиті чистим вином кістки їх усі намагаються добути собі, зберігати у своїх будинках, носити на грудях святий прах як священний дар та запоруку благополуччя». Тут важливо зауважити, що вшановуючи святі мощі, православні віруючі вірять не в могутність чи силу самих по собі останків святих, а в молитовне предстояння святих, мощі яких, перебуваючи перед нашим поглядом, викликають у серцях почуття близькості до самих угодників Божих, які жили колись у цих тілах.

Про правильність шанування тіл святих угодників свідчать і численні чудеса, які і сьогодні звершуються від них. Так, до прикладу, у 2013 році в архімандрита Давида, ігумена монастиря Святої гори у штаті Флорида, була операція на голові. Його товариш, теж священик, помазав ігумена миром від глав отців Києво-Печерських. Наступного дня шрамів на голові отця Давида практично не було видно.

Також у Києво-Печерській Лаврі досі зафіксували свідчення вірних від отримання зцілень від смертельних хвороб після молитви до угодників Печерських перед їхніми святими мощами.

Так святі угодники через свої нетлінні тіла, котрі як за життя, так і після смерті є храмами Божими, у яких прославляється Творець, допомагають нам сьогодні і, разом з тим, нагадують нам і про високе призначення наших тіл, які і ми повинні освячувати життям у Христі.

Завершуючи наші роздуми, пригадаймо повчання великого святого Православної Церкви святителя Іоанна Златоуста:

«Не лише тіла, а й гроби святих сповнені духовних дарів благодаті. Тому закликаю всіх, чи в печалі хто, чи в хворобі, чи в образі, чи в іншому якомусь мирському нещасті чи в глибині гріховної, - приходьте до мощей з вірою: ви отримаєте допомогу і з великою радістю повернетеся від них, отримавши навіть одним поглядом полегшення своєї совісті. Цей скарб добрий для всіх, цей притулок надійний і для нещасних, бо звільняє їх від лих, і для щасливих, бо стверджує їхнє щастя, і для хворих, бо повертає їм здоров’я, і для здорових, бо відвертає хвороби.»