ДУХОВНІ НАСТАНОВИ. Про причини хвороби. Чому ми хворіємо
«Посилає Бог одне в покарання, як епітимію (покуту за гріх), інше в напоумлення, щоб схаменулася людина; інше, щоб позбавити від біди, в яку потрапила б людина, якби була здорова і тим більшу заслужила нагороду; інше, щоб очиститись; інше, щоб людина виявила терпіння пристрасті, та для багатьох інших причин» (Свт. Феофан Затворник) Причин хвороб багато. Фізична хвороба частіше є сигналом про хворобу душевну, тобто про наші нерозкаянні гріхи. Буває, що Господь хворобою покриває нас від іншого нещастя, якого ми не могли б уникнути, якби були здорові. Часом Господь посилає людині хворобу, щоб на ній справдилася слава Божа – за вірою і молитвою Господь подає чудодійне зцілення від недуги.
Наша власна біль допомагає нам зрозуміти біль інших людей. Не захворівши і не відчуваючи біль і незручності, ми були б нездатні зрозуміти біль і стан інших людей, які хворіють.
«Бачачи, що людина може винести важку хворобу, Христос дає йому цю хворобу, так, щоб за мале страждання у земному житті, людина отримала велику нагороду у небесному вічному житті…Коли тіло терпить випробування, душа освячується. Від хвороби страждає тіло, наш глинобитний будиночок, але від цього буде вічно радіти господар цього будинку – наша душа – у тому небесному палаці, який готує нам Христос». (Паісій Афонський).
Хвороба смиряє, пом’якшує душу і полегшує її тягар звичайний від багатьох турбот.
Старці говорять, що раніше люди спасалися сильною вірою, а у останні часи спасатимуться хворобами та скорботами, адже віра наша дуже слабка. «Були б ви здорові, вам необхідно було б, якщо би ви працею хотіли би спастися, тримати суворі пости, довгі молитвослов’я, перебувати на загальних церковних службах та інші духовні труди. Тепер же це у вас замінюється терпінням хвороб».
Дні хвороби і немочі тіла
За повчаннями Святих Отців, хворба – це час відвідин людини Богом. Господь приносить людині хворобу тілесну як гіркі ліки від недуги душевної і духовної. Все від Бога: і хвороби і здоров’я – подається нам на спасіння. Так і ви приймайте свою хворобу і дякуйте за те Господу, що Він, як люблячий Отець, турбується про спасіння вашої душі.
Хвороба – найбільш сприятливий час для повернення серця до бога. З видужанням ця можливість знову відходить у безкінечну далину.
«Є хвороби, на лікування яких Господь накладає заборону, коли бачить, що хвороба потрібніша для порятунку, ніж здоров’я. Почніть з розкаяння і скорботи перед Богом, що не зберегли дар здоров’я, Ним вам даний. А потім все ж таки усвідомте, що хвороба від Господа є, і випадково нічого не буває. І вслід за цим знову дякуєте Господові... Господь віднімає сили, щоб хоч цим зробити розсудливою людину. Він вже не знає як по-іншому вчинити. І милості, і скорботні відвідини – все випробуване, та марно. А коли наблизиться година смерті, що тоді робити окаянній людині?... Хоч у найлегшій хворобі смерть може і прийде на спомин, щоб дати душі самою справою випробувати, що поминання останніх днів життя відвертає від гріха». (Свт. Феофан Затворник).
Дуже добре, якщо хворий захоче посповідатися і причаститися під час хвороби. Сповідь на ложі хвороби завжди має особливий характер, тим більше, якщо хворий знаходиться в похилих роках і відчуває кончину земного життя, що наближається. Хвороба часто пом’якшує душу людини, упокорює її гординю і самовпевненість, допомагає відмовитися від суєтних житейських пристрастей. Часто тільки в ці останні тижні або дні свого земного існування людина вперше починає серйозно замислюватися про значення прожитого життя; у ній прокидається жива, дитяча віра в милосердя Христове, надія на прощення і спасіння. У інших з’являється розкаяння в «марно прожитому житті», докори сумління, розкаяння совісті, розчарування в своїх колишніх захопленнях і ідеалах, смуток і навіть відчай через важке відчуття безглуздя і даремності прожитого життя.
Велика очищаюча сила страждань і їх значення. Наше духовне зростання залежить від того, як ми їх переносимо. Але не треба їх шукати і вигадувати. Господь посилає нам рівно стільки випробувань, скільки ми можемо винести, не загинувши духовно. Бог-Промислитель кожному віку диктує свій режим релігійного життя. З настанням старості зменшуються тілесні сили, але поліпшуються умови для зосередженого внутрішнього життя; зменшується рухливість – більше часу для молитви; притупляються зір, слух і інші зовнішні відчуття – більше уваги до свого внутрішнього світу; погіршується здатність переварювати скоромну їжу – це природно розташовує до посту, закликає до цнотливості. Старіюча людина повинна навчитися розуміти ці знаки і сама йти назустріч Промислу Божому про себе, поступово замінюючи в своєму «тілесному храмові» матеріали тлінні – нетлінними, вічними, - сповнюючись Духом Святим.
Отже, прийшла хвороба, а ти скажи Господу тихенько: ось тепер Ти став ближче до мене… Або я став ближче до Тебе. То всі думки про суєту, а тепер інші справи не заважають мені пам’ятати і чути Тебе. Не сумуй, що Господь попустив тобі хворобу. Згадай, що Він попускав більш тяжкі хвороби тим, хто краще тебе.
Після видужування від хвороби, особливо після серйозної і небезпечної, ми повинні відчувати і говорити: «Зверху дарується мені відстрочення, тож покаюся і життя своє виправлю за заповідями Христовими».
Лікуватися не гріх
Хвороби посилає Господь, то чи не є непокорою Божій волі лікування від них? – так запитує багато хто. Святитель Феофан Затворник навчає, що будь-яка хвороба від Бога, а відповідно, від Нього ми повинні очікувати не тільки полегшення у хворобах, але й цілковитого зцілення їх, яке нерідко й подається за молитвою та вірою хворого. Але лікуватися у лікарів не гріх.
І розум лікувальний, і лікарів теж Бог створив.
Не лікуватися можна, сподвигаючи себе на терпіння, але треба боятися, щоб не підкралася самонадіянність: нехай лікуються слабкі…а ми сильні! За такі думки про себе приходить нарікання. Краще так: прийшла хвороба – підлікуйся. Мине біль від ліків – слава Богу. Не мине – терпіти треба і Богу дякувати.
На питання, чи правильно чинить людина, яка тяжко захворіла і вирішила повністю віддати себе Богові, тобто не вдаючись до лікарської допомоги, старець Паісій відповів: «Якщо у цієї людини немає обов’язків перед іншими, то вона може діяти, як хоче. Але якщо у неї є обов’язки перед іншими, то вже від інших залежить, чи варто людині звертатися за допомогою лікарів чи віддати себе у руки Божі».
Лікуємося з допомогою Божою. Церковна молитва за хворого
Під час хвороби дуже важливо приступити до церковних Таїнств: посповідатися (Таїнство покаяння) і причаститися Святих Христових Таїн, а також взяти у священика благословення на майбутнє лікування, просити його молитов за себе. Це важливо і для тих, кому необхідно лікування у лікарні.
Досить богоугодно, якщо замовляється сорокоуст за здоров’я і поминання на Псалтирі на 1-2 місяці (останнє можливе в монастирях), а також, якщо родичі за згодою моляться за хворого і страждаючого.
Проте слід пам’ятати, що церковна молитва за хворого має силу, якщо супроводжується молитвою тих, хто замовив службу. Святитель Феофан Затворник про це говорить так: «Бог слухає молитви, коли моляться, вболіваючи про що-небудь душею. Якщо ніхто не зітхне від душі, то замовлений молебень хоч і буде відслужений, а молитви за хворого не буде. Також і на проскомидії чи Літургії… А ви самі буваєте на молебнях? Якщо ні, то і ваша віра безмовна…але, давши гроші, щоб інші молилися, самі скинули з плечей всі турботи. Інша справа, коли ви самі на молебні, або в церкві на літургії молитеся під час служби…Тоді ваше вболівання береться молитвою Церкви і швидше підноситься до Престолу Божого. Бувайте на молебнях самі, і вболівайте душею за хворого». Поминання на літургії, особливо на проскомідії і на потрійній ектенії виражає нашу сильну віру і надію, що Господь не залишить хворого без своєї допомоги.
Як молитися під час хвороби
Молитися про видужання не гріх. Але треба додавати: «Нехай буде воля Твоя!»
Краще буде, якщо ми будемо просити Бога про звільнення від наших пристрастей. Тобто перш за все будемо шукати і просити Царства Божого. Просячи Бога зцілити нас від хвороби, ми витрачаємо наше небесне надбання. Але якщо ми не витримуємо тих страждань, які завдає нам хвороба, то будемо просити Бога нас зцілити, і Він вчинить відповідно з тим, що для нас корисніше.
«Якщо хворий просить у Бога, щоб вилікувався тільки він сам, не молячись про те, щоб отримали зцілення й інші хворі, тоді він чинить неправильно», - зазначає Паісій Афонський.
Поради хворим, які перебувають у лікарні
Коли ви звертаєтеся за допомогою у лікуванні до лікарів, необхідно помолитися і попросити у Господа, щоб Він допоміг лікарю правильно поставити діагноз, адже від цього залежить все подальше лікування і його успіх. Віддаючи себе в руки лікаря, треба раніше віддати себе в руки Божі. «У хворобах, раніше лікарів і ліків, користуйся молитвою», - так говорив святитель Нил Синайський. Після вашої молитви, коли ви сказали Господові: «Нехай буде воля Твоя», рішення лікаря треба приймати як Божий Промисел про вас та ваше здоров’я.
Готуючи себе до перебування в лікувальній установі, окрім предметів особистої гігієни доцільно взяти з собою молитвослов та ікону із зображенням Спасителя, Божої Матері і свого небесного покровителя, ім’я котрого носиш. На помилкову думку, багато хто, лягаючи в лікарню, знімає з себе натільний хрестик. Цього робити не слід, оскільки хрест Христовий нас охороняє і захищає від всяких бід, напастей і бісівських спокус. Коротка молитва «Спаси і збережи», написана на зворотній стороні хреста, нагадує кожній людині, як і до Кого вона повинна звертатися на лікувальному ліжку. Ікони (незалежно від розміру), принесені у лікарню, недобре ховати в тумбочках, під подушками. Святим образам личить стояти відкрито, в голові ліжка, або на підвіконні. Це ваше право. Хоча можна тримати маленьку іконочку і у молитовнику. Чудово, якщо у лікарню ви візьмете з собою Євангеліє і кожен день будете читати.
Дізнайтеся чи є у лікарні православна домова церква, чи звершуються в ній молебні і треби, адже беручи участь в них і подаючи поминальну записку про здоров’я, ви сприяєте своєму одужанню.
Якщо ви ведете церковне і домашнє молитовне життя, не припиняйте його у лікарні. У лікарні може бути відведений спеціальний молитовний куточок, але молитися можна і у палаті. Ставши у свого ліжка перед святою іконою, ваше молитовне правило можна прочитати про себе, а якщо ваше читання не турбуватиме сусідів по палаті, то краще вголос, щоб і вони, почувши слова, звернені до Господа і до Милосердної нашої Заступниці, в думках помолилися з вами. На жаль, багато тих, хто поступає в лікарню, є людьми формально хрещеними і, знаходячись вже в зрілому віці, не знають жодної молитви. Господь не вимагає від людини хворої того молитовного правила, неначебто вона була здоровою. Скаргу віруючих хворих, що вони погано моляться і не тримають подвигу, розрішив святитель Тихон, сказавши: «болящому яка молитва? Дяка і зітхання». Можна молитися і сидячи і лежачи у ліжку, але головне всією душею і думками бути зверненим до Бога.
Святитель Феофан Затворник вчить: «Молитися про одужання немає гріха…Але треба додавати – якщо хочеш Господи!. Повна покірність Господові, з покірним сприйняттям того що посилається як блага від Господа благого, і мир душі дає…і Господа умилостивляє…І Він або оздоровить, або сповнить утіхи, незважаючи на скорботне становище».
Піст і хвороба. Піст у лікарні
Значення будь-якого посту – це прагнення і співстраждання з Христом і за Христа, а не сліпе обмеження себе тільки в їжі. Хвороба ж замінює піст, і якщо вона переноситься з дякою Богу, то приймається Ним рівнозначно посту, а часто і вище.
«Хвороба є для нас напоумленням Божим, і слугує, як не дивно це звучить, нам на користь в духовному відношенні. А що постити не можеш під час хвороби, не засмучуйся. Бог ні від кого не вимагає праці понад силу. До того ж, що таке піст, як не покарання тіла для того, щоб усмирити тіло здорове і зробити його немічним для пристрастей. А хвороба більше цього покарання і ставиться замість посту, - і цінується навіть більш його. Хто переносить її з терпінням, дякуючи Господу, той через терпіння одержує плід свого спасіння. Замість того, щоб ослабляти силу тіла постом, воно буває вже ослаблене хворобою. Дякуй же Господу, що ти звільнився від праці постити». (Подвижницькі повчання свв. прп. Варсонофія і Іоанна).
Піст повинен бути розумний, тож кожен повинен поститися тією мірою, яку він з вірою і любов’ю здатен принести Господу. Якщо людина хвора, піст може полягати у вживання тієї кількості їжі, яка необхідна хворому, але не вживати надміру. Але требу поститися душею, розумом і думками – не дратуватися, не осуджувати, примиритися з ближніми, відмовитися від перегляду телевізору, читати духовну літературу, більше молитися, робити добрі справи, подавати милостиню, прийняти Таїнства Сповіді та Причастя, і такий піст буде приємний Господу. Адже Господь не вимагає праці понад силу.
Про невиліковні хвороби
За існуючими сучасними медичними постановами від хворих намагаються не приховувати істинного діагнозу, якщо вони можуть тверезо і мужньо підійти до його сприйняття. У ряді випадків діагноз повідомляється тільки родичам. Але у будь-якому випадку, якщо раптом ви опиняєтесь після виписки у онколога, не треба падати духом і ремствувати. Незалежно від того, чи підтвердиться передбачуваний діагноз чи ні – постарайтесь і цю ситуацію сприйняти правильно, по-християнськи: як свого роду Божу милість, коли Господь дає вам час і мотив подумати про Вічність, в яку рано чи пізно із земного, «тимчасового» життя йде безсмертна душа кожного з нас. У яку вічність вона піде – у вічне блаженство, або у вічне страждання – залежить від нас самих. Від того, як вірували, від того, як наповнювали свою віру праведними ділами і покаянням. А милість Господа така безмежна, що Він і під кінець нашого грішного земного буття готовий дарувати нам спасіння: були б молитви теплі і сильні, було б покаяння глибоким і щирим, прозріла б на ділі любов до ближнього. І головне – залишився б тільки час на це все! Чим більше – тим краще. Ось чому навіть подібну ситуацію треба сприйняти з дякою Богу, як Його спасительну, завчасну відповідь на ваші молитовні прохання про «християнський кінець життя нашого». Щоб раптова неміч, що може привести до смерті тіла, не застала зненацька і душу. У будь-якому випадку – скільки б не відпустив вам тепер Господь років, місяців і днів – це, безумовно, Божий заклик розпочати час посилених і частіших молитов, добрих справ і поглибленого покаяння, в поєднанні з регулярним Причащанням Святих Христових Таїн (в узгодженні з духівником).
Старець Паісій Афонський зазначав, що у наш час люди страждають від трьох великих нещасть: психічних хвороб, розлучень і онкологічних хвороб. Оскільки психічні хвороби і розлучення не стосувалися старця, він просив у Бога про смертельне захворювання, щоб розділити участь багатьох людей. «Я про те, щоб мені вилікуватися і не молюся, тому що, хворіючи на рак, страждаю з тими, хто терпить страждання. Я краще розумію тих, кому боляче, і співчуваю їхній болі…Я прошу тільки про те, щоб бути в змозі доглядати за собою самостійно і допомагати іншим».
«Якщо людина знаходиться у доброму душевному стані, то це полегшує тілесний біль. Якщо ж людина перебуває у поганому душевному стані, то цей стан погіршує і її тілесне здоров’я. Наприклад, хворий на рак, від якого вже відмовилися лікарі. Віруючий у Бога і опинившись у радісній духовній атмосфері, він може прожити значно більше часу. І навпаки, від розпачу він може згаснути за кілька тижнів».
Чому хворіють діти? Молитви за хворих дітей.
Про хвороби дітей старець Амвросій Оптинський писав: «Не треба забувати про теперішній час, у який і малі діти отримують душевне пошкодження від того, що бачать, і від того, що чують, і тому потребують очищення, яке без страждань не буває». Важко бачити страждання дітей. Але як часто ми, батьки, самі стаємо винуватцями цих страждань. За гріхи батьків нерідко хворіють діти. І часом єдиним засобом, який може зцілити дитину, є покаяння батьків цієї дитини. Як будь-яка молитва, молитва батьків повинна бути розумною, наприклад, коли батьки моляться за одужання невиліковно хворої дитини. Трапляється, що Господь спасає батьків від майбутнього горя тим, що віднімає у них дітей у ранньому віці. Тому якою б полум’яною не була молитва, вона повинна закінчуватися словами: «не моя воля, але Твоя нехай буде».
Хворих дітей особливо важливо причащати, а також сповідатися і причащатися батькам, молитися до Спасителя, Богородиці, святих угодників Божих. Замовте за здоров’я дитини молебень з освяченням водички і напувайте нею дитину кілька разів на день. Важливо молитися за дитину спільно усією родиною, а якщо у сім’ї є інші діти – навчити їх теж молитися за хворого братика чи сестричку.
Треба пам’ятати, що молитва батьків за дітей має перед Богом особливу силу: полум’яна любов народжує і палку молитву. А палка молитва не залишається не почута Богом.