Чому апостол Павел стверджує: «спасенні ви благодаттю»? — митрополит Антоній пояснює складні місця Апостольських послань
Чому апостол наполягає на цьому? Тому що ми охочіше б своє спасіння приписали своїм справам, які любимо вважати цінними в очах Божих, не помічаючи, що своєю зарозумілістю і осудом знецінюємо їх.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує роздуми керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського та Броварського Антонія над богословськими темами Апостольських Послань. У черговому випуску владика Антоній пояснює слова апостола Павла з послання до Ефесян (Еф. 2: 8).
«Спасенні ви благодаттю», – говорить апостол Павел у посланні до Ефесян (Еф. 2: 8).
Як – спасенні? Хіба до Страшного суду можна сказати про себе або про інших так рішуче: спасенні?
Апостол Павел не побоявся так стверджувати, тому що на особистому досвіді знав, як спасає Бог Своєю благодаттю. Він може переродити душу людини, перетворити її так, що можна тільки дивуватися, прагнути боятися і дякувати.
Всі ми знаємо, що з апостолом Павлом сталося несподіване чудове переродження, що підкреслює, до речі, його ж слова: «Не від справ …» Справи його були всім відомі, і за них нічого, крім покарання, не можна було чекати. Але Господь, який знав його щирість і старанність, хоча і не так спрямовану, Своєю благодаттю все виправив. І не одному Савлу Господь посилав благодать. Кожна віруюча людина погодиться з тим, що Бог незримо, іноді рішуче і навіть болісно кликав до спасіння. Кличе і зараз. Не всіх так дивно, як Савла, але кожного своїм маленьким дивом, яке змінювало в житті багато чого, якщо не все.
Чому ж апостол так стверджує: спасенні? Він каже, що Бог спасає Своєю благодаттю. Він дає можливість спастися силою і дією життєдайної Своєї благодатті.
Чому святий Павел так наполягає на цьому? Тому що ми охочіше б своє спасіння приписали своїм справам, які нам відкривають вхід до Царства благодаті. Ми дуже любимо вважати свої справи (природно, добрі) такими, що чогось вартують і є цінними в очах Божих, не помічаючи навіть, що зарозумілістю, самолюбством, та ще того гірше – самовдоволенням, звеличуванням і осудом інших знецінюємо їх. Тому ап. Павел і каже: «…спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, Божий дар» (Еф. 2, 8).
Дуже важко людині, що веде, здавалося б, бездоганне зовні життя, прийняти це слово апостола, що наче принижує особисту старанність, що зводить її до нуля. Але апостол говорить це не для того, щоб одні перестали намагатися, а інші виправдовували свою байдужість і лінь, а намагаючись погасити вогонь звеличування. Він може тліти непомітно, але в якийсь момент легко може вирватися назовні і спалити багато доброго. Тому і підкреслюється в посланні: «не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2, 9).
Виходить, і робити нічого не треба? Ні, не виходить. Апостол намагається нашу увагу спрямувати на те, що важливіше за зовнішні успіхи. «Ми – Його творіння», і добрі справи просто зобов’язані робити. Тут акцент на Бога – Джерела благодаті і сили, яка діє незалежно від наших справ. Вона, благодать Божа, і свідчить про спасіння, справами ж своїми нам не можна себе позбавляти її, особливо ж усім тим, що росте з нашої гордині. Хто зможе в собі її здолати, той визнає цілком щирість, що «без Бога ні до порога». І це усвідомлення утримає від хвастощів і зневіри, якщо справам будуть заважати обставини (наприклад, через хворобу або інші прикрощі, які вибивають із колії).
Справами ми лише висловлюємо свою згоду з тим, куди Він ставить нас. Спасає ж Сам завжди і тільки Він.